Я не азартна людина, авантюри і ризику не люблю. Плавно спускаюсь на лижах із гори, хоча катаюсь вже більше 5 років. Не плаваю до буйків, хоча я у воді, як риба. Одним словом, не ризикова.
Але є слово, яке охоплює жахом мою маму і всіх родичів до 5-го коліна. Це автостоп. Значення цього слова, я думаю, пояснювати не треба. Автостоп я люблю не через економію (хоча це дуже важлива перевага), а через пригоди. Більшість із вас думає, що це вкрай небезпечно. Так воно і є.
Автостоп - основні правила для новачків
Таким методом я об'їздила добрий шматок України та Європи, тому дещо в цьому тямлю. Дозволю собі описати деякі правила автостопу, які, можливо, стануть комусь у пригоді.
Автостоп - правило №1
Цього літа я вирушила у коротку подорож на захід від Батьківщини. Звісно ж, автостопом. Через усі перипетії зі вступом на магістратуру у мене залишалось обмаль часу на відпочинок, тому планування поїздки як такого не було.
На щастя, в мого друга була відкрита шенгенська віза і мені не довелось шукати далеких знайомих, які склали б мені компанію. Адже для мене правило автостопу №1 - їхати в парі з особою чоловічого роду. Я знаю, є такі сміливі дівчата, які не бояться їздити з подругою, а то й взагалі без пари. Але це не про мене.
Отже, зустрілися ми раненько у Львові і звідти першим же автобусом о 6-й ранку поїхали у напрямку "Шегині". "Шегині-Медика" - це пішохідний кордон, що відділяє Україну від Польщі та й від Євросоюзу загалом. Тому перевірка документів там проходить, м'яко кажучи, повільно.
Власне, пригоди почалися ще на кордоні. Річ у тім, що люди, які проживають у 30 кілометрах від кордону, мають право перетинати його без віз. Цим вони і користуються: щодня по 10 разів переходять на польський бік і торгують там українськими товарами. Одним словом, цих людей було так багато і вони були такими агресивними, що зрештою таки спалахнула бійка у черзі. Дякувати Богу, ми з другом були вже на польській стороні. Поки ми стояли в черзі, вирішили їхати до Кракова.
Щойно вийшли на трасу, одразу почали зупиняти машини. Довго чекати не довелось, бо головне - правильно обрати місце для автостопу. До речі, тут варто окреслити правило №2.
Автостоп - правило №2
Місцевість. Не стійте на схилах і під пагорбами. Також не сподівайтесь "стопнути" когось на об'їзній дорозі. Досвід каже, що в таких місцях щастить рідко.
Взяли нас українці, які живуть недалеко від кордону, і це було дуже помітно з їхньої мови: слово українське, слово польське. Від кордону до Кракова лише 250 км, тобто приблизно 4 години їзди, але на місці ми були вже під вечір. Річ у тім, що ми змінили 4-5 водіїв, серед них був і дуже приємний француз, який навіть купив нам сніданок.
У Кракові ми зупинились в милому хостелі, ніч коштувала €7. Попри втому, гуляли містом цілу ніч, а зранку знову в дорогу. Поспілкувавшись з поляками, дізнались дорогу на трасу. Там зіткнулись із деякими незручностями: Польща дуже серйозно готується до Євро-2012 і багато доріг закрито на ремонт.
Проте нам дуже пощастило - після 15 хвилин "стопу" нас підібрала жінка, яка їхала до Вроцлава, саме туди, куди й ми прямували. Це справжня удача для автостопера! Характерно для європейців, що вони не бояться брати незнайомих людей у свою машину, все-таки в нашій країні з цим проблеми. І головна відмінність автостопу в Україні й Європі - це те, що у нас водії часто не хочуть везти безкоштовно. Тому тут треба згадати правило №3.
Автостоп - правило №3
Оплата. Одразу кажіть, що грошей нема. Нема і не буде. Студенти, третій день їздимо, рюкзаки важкі, спека дістала і так далі - всі ці "відмазки" добре діють, як правило. Якщо не попереджати водія, то можуть бути неприємні ситуації.
Швидко прибувши до Вроцлава, ми зупинились у мого інтернетного знайомого, який там мешкає. Він нам і місто показав (до речі, Вроцлав неймовірно красивий) і позичив свої велосипеди. Так, ми з другом об'їздили все місто.
Проте на ранок нас чекала траса "Вроцлав-Берлін", туди ми доїхали лише двома автівками. Чоловік, який нас привіз до Берліну, був італійцем під 60, тому, певна річ, ані слова не розумів англійською, польською або російською. А ми, у свою чергу, з італійської знали тільки "бон джорно". Але це не заважало нам спілкуватися. Підходимо до 4-го правила.
Автостоп - правило №4
Розмови. Говоріть, говоріть, питайте і розповідайте, навіть мовою жестів. Саме для цього вони беруть вас у дорогу! Тим паче, якщо надворі вечір чи ніч, ви для них - справжнє спасіння від нудьги та сну.
У Берліні ми затримались надовго, там живе наша подруга-українка. З самого початку ми спланували, що це буде наша остання зупинка, тому поспішати було нікуди. Ми обійшли всі знамениті місця, зробили фото біля Бранденбурзьких воріт, побачили всю берлінську стіну і сповна насолодились столицею Німеччини.
Одного вечора ми розмовляли з нашим другом, який живе в Італії, і він дуже засмутився, що не може бути з нами. Вже перед сном хтось із нас жартома запропонував їхати автостопом до нього, ми посміялись і заснули. Але вранці жарт виявився не таким вже й нереальним. Одним словом, ми хутко зібрались в дорогу і вже через 2 години стояли на трасі за містом. Це була чистої води імпровізація!
Мабуть, нас підштовхнуло те, що у Берліні було похмуро і дощило, а наш друг жив у курортному місті Ріміні, що на березі моря. Отже з Берліну до Ріміні дорога довга - 1500 кілометрів.
До вечора ми встигли доїхати лише до Мюнхена, це майже половина дороги. Затримка в цьому місті була вимушена: просто ввечері ми зупиняли машини на аварійній ділянці автобану, ніхто не зупинявся і ми вже втратили надію.
Коли раптом під'їжджає до нас поліцейська машина з трьома суворими чоловіками у формі. Поліцейські розповіли нам, що їм зателефонував якийсь добродій, який проїжджав повз нас, і поскаржився на те, що ми, мовляв, закон порушуємо. Таке можливе лише в Німеччині!
Автостоп - правило №5
Пам'ятайте, що у Європі заборонено зупиняти машини на автобані! А автобани там скрізь. В Італії ж взагалі заборонений автостоп, там вас ще й оштрафують. Тамтешня поліція часто з недовірою ставиться до громадян з українським паспортом.
Наступного ранку на заправці за Мюнхеном (до речі, заправки, дорожні кафе тощо - це найбезпечніше місце для автостопу) ми вже сідали в авто до двох марокканців, які відвезли нас аж до Верони. Думаю, не варто говорити, що жодної мови, крім італійської і, власне, марокканської вони не знають.
Дорога була довгою і ці двоє, щоб розвеселити себе, вмикали касети з національною музикою. Я не маю нічого проти арабського фольклору, але після 4 годин прослуховування одних і тих же мелодій, мені здавалось, що я вже їх напам'ять знаю.
Автостоп - правило №6.
Музика. Ніколи не критикуйте музичні смаки водія, це може погано закінчитись. Із цим треба змиритися, бо, як то кажуть, хто платить, той замовляє музику.
У Вероні вечоріло і ми не сподівались когось спинити, аж раптом нас підібрав далекобійник. Він, за класикою жанру, розумів тільки італійську мову, але ми показали карту, тицьнули пальцем на Ріміні і все стало зрозуміло.
Той далекобійник був дуже добрим: роздав нам усім подушки, нагодував, фільм англійський ввімкнув, постійно усміхався. Одним словом, почувалися ми, як вареники в сметані. Він був таким привітним, що це навіть почало викликати у мене підозри (все-таки ми звикли, що далекобійники - люди підозрілі). Але ми щасливо доїхали до нашого друга, який був приємно шокованим нашою спонтанністю.
Автостоп - правило №7.
Настрій. Попри все, ви повинні бути позитивно налаштовані. Це важко, коли ви по 2 години стоїте на сонці, та все ж таки. Треба жартувати, підтримувати будь-які теми та думати лише про краще.
Автостопних історій безліч, хочеться описати кожну людину, кожен випадок, що трапився на дорозі. Автостоп допоміг мені зрозуміти багато речей, але найважливіший урок, який я запам'ятала - те, що на світі все ж таки багато добрих людей. А отже, не все так погано у нашому домі.