Коли я вперше приїхала до Києва (а було це ще в дитинстві), перше що вразило - це метро. Не Софія, якій сотні років, не Дніпр широкий, ні головна площа країни, а саме підземка. Навіть зараз я вважаю, що метро - це не таке вже пекло, як багато хто вважає, особливо якщо дізнатися про нього хоч трохи.
Ви спускаєтеся в метро щодня, а чи знаєте ви, що:
- київський метрополітен відкрився в 1960 році, третій в СРСР після Москви та Ленінграда. Зараз у ньому три лінії та 52 станції;
- найглибша станція метро в світі знаходиться в Києві. Це «Арсенальна», глибина якої становить 105 метрів;
- відсутність урн у підземці - це не недбалість працівників метрополітену, а захід безпеки. Ця практика прийшла до нас з Англії: в лондонській підземці у 1987 році в результаті кинутого кимось сірники сталася пожежа, що забрала життя 31 особи. До того ж сміттєві урни - найбільш імовірне і зручне місце для терористів;
- у разі необхідності київський метрополітен може стати бомбосховищем. Всі тунелі підземки оснащені спеціальними місцями для розміщення людей, там є фонтани з питною водою, туалети, склади з продуктами та металеві двері, які здатні витримати навіть ядерний вибух;
- щовечора «нутрощі» поїзда миє спеціальний персонал, а зовні вагони миються два рази на місяць;
- всі ескалатори укладаються під кутом 30°, а рухаються зі швидкістю близько метра в секунду;
- у підземелля потяги метро приганяють зі залізничної станції «Лівобережна», а звідти - по розвилці до електродепо «Дарниця»;
- термін експлуатації вагона поїзда метро - 31 рік;
- хоча не існує ніяких заборон, серед машиністів нашого метрополітену немає жодної представниці прекрасної статі. Справа в тому, що робота машиніста вимагає величезної стресостійкості, хорошої координації і швидкої реакції. Та й фізична сила тут теж потрібна.