Зазвичай ми вам розповідаємо про різні країни, красиві місця, знаходимо цікаві факти та історії. Але сьогодні враженнями від своєї подорожі по містах Китаю з нами поділиться наша читачка Марія Селезньова. Публікуємо її розповідь про Китай.
Я звичайна дівчина, якій одного разу дуже-дуже сильно захотілося побувати в Китаї. Але оскільки я давно звикла подорожувати одна, найменше мені хотілося їхати в цю країну в якості міської туристки й ходити по протоптаних туристичних маршрутах. Я хотіла чогось глибокого. Справжнього. Тоді я ще не знала, як все закрутиться.
Я почала шукати в інтернеті й досить скоро знайшла компанію, яка займається організацією чайних турів по Китаю. Ці відірвані хлопці на десять днів занурюють тебе в зовсім інші умови життя. Десять днів у горах й на чайних плантаціях. Все це виглядало досить авантюрно. Напевно, тому я і погодилася. Я купила квитки. Зібрала рюкзак. І полетіла.
Тур, який я обрала, проходив по провінції Юньнань. Як я зрозуміла пізніше, це одна з найкрасивіших провінцій Китаю. Вона знаходиться на південному заході та межує відразу з декількома країнами. Провінція дуже різна по висоті. Тут є і глибокі джунглі й засніжені гірські піки. Тут рукою подати до Тибету. І це приголомшливі місця.
Тур починався з місця з невимовною назвою Сішуаньбанна. Сюди я добиралася одна. Саме тут я зустрілася з іншими учасниками нашої групи, і звідси ми вирушили в гори.
Перші два дні ми провели в містечку, яке називається Цзінхун. Самі китайці називають це місце «маленьким Таїландом». Тут хороша погода цілий рік. Скрізь пальми. І дуже доброзичливий народ. Тут ми отримали вступний інструктаж від організаторів. І для нас провели цікаве загальноосвітнє заняття по китайським чаям. Я досить спокійно ставилася до китайських чаям до цього моменту. Але, напевно, саме тут вперше відчула, що я торкаюся до чогось нового й несподівано цікавого.
Потім ми поїхали в справжні джунглі. У такі, як показують по телеканалу Discovery. Ми розшукували одне з найстаріших у світі чайних дерев. Йому 900 років. Воно дійсно існує і занесено в різні офіційні документи.
Тут розташовані унікальні чайні плантації, середній вік дерев на них коливається від 150 до 250 років. Це саме дерева, а не кущі в звичному нам розумінні. А самі плантації більше схожі на грушеві сади. Як пояснили наші гіди, таких місць всього кілька на планеті. Сировина, зібрана з цих плантацій дороге. Вартість одного кілограма чаю з такої сировини обчислюється великими сотнями доларів. І це вартість від виробника. У процесі подальшого перепродажу ціна збільшується в рази. А до російського ринку чаї такого рівня не доходять. Їх розкуповують в Китаї.
Тут ми ночували прямо в будинку фермера. Ми брали участь у зборі врожаю і вчилися власними руками обсмажувати чайний лист. У провінції Юньнань виробляють Пуери. Можливо, ви коли-небудь чули цю назву. Це такі чаї, які традиційно пресують у форму «млинця» вагою 400 грамів. Вони бувають зелені або чорні. Це дві різні технології. Але і те й інше називають Пуер.
З цього дня у нас почалися чайні заняття. Фермер, що вчив нас обробляти чайний лист, сам же заварював нам свої чаї і розповідав про них. Я ніколи не думала, що це настільки глибока тема. І що смаки й аромати чаю можуть відрізнятися так сильно. Тут я вперше спробувала чаї, в які закохалася на все життя.
Наступний день був незабутній. Ми поїхали на завод з виробництва чаю. Тут я потрапила до цеху, де зібрана в місцевих фермерів сировина пресується у форми. Виглядало це абсолютно потрясно. Нам роздали спеціальні костюми й все це було схоже на конференцію стоматологів. Але інакше до цеху не пускають. Організатори кажуть, що потрапити до цеху з виробництва пуер взагалі дуже непросто. Але нам дозволили фотографувати й навіть знімати відео.
Виробництво таких чаїв - ціла наука. Виявляється, Пуери не п'ють свіжими. Після виготовлення цей чай витримується роками. Майже так само, як коньяки. Тут є спеціальні сховища, де «млинці» проводять в тиші та спокій довгі роки. Кращими за співвідношенням ціна-якість вважаються Пуери 4-6 річної витримки. А чаї віком 10-12 років стоять вже непристойно дорого. Наприклад, 1000 доларів за один млинець. Виробники кажуть, що не дивлячись на ціни, такі млинці користуються ажіотажним попитом. Але от добре й правильно витримати такий млинець буває непросто. Тут мільйон тонкощів.
На наступний день ми поїхали на спеціальний невеликий заводик, де нас вчили пресувати млинці. І тут ми робили це вже самостійно. Кожен з нашої групи спресував свій власний екземпляр. Виявляється, зробити гарний рівний млинець - це завдання. Але зате зараз у мене на полиці стоїть мій власний шедевр. Дизайн обгортки ми теж придумували самі.
Наступні два дні ми провели в місті Далі. Далі - це перлина Китаю. Одне з найкрасивіших міст. Воно знаходиться на висоті майже три тисячі метрів. На березі гігантського гірського озера. Протяжність цього озера 42 кілометри. І берегів тут не видно.
Тут кристально чисте повітря. Крижана вода. Неймовірна, що збереглася з давнини архітектура. І напрочуд доброзичливі люди. Дуже багато місцевих китайців - вихідці з Тибету. Зараз, якщо мене запитають, яке найкрасивіше місто, де я побувала, я не замислюючись відповім - Далі, у Китаї.
Цим містом можна дихати. Ходити по його вуличках. Медитувати. Насолоджуватися ним по крапельках і по шматочках.
А потім ми поїхали в Ущелину стрибаючого тигра. Ця ущелина - одна з найглибших у світі. І це, безперечно, місце сили. Тут скажена енергетика та приголомшливі краєвиди. З цього дня у нас почався досить серйозний трекінг. Два дні ми йшли пішки вздовж ущелини. Вгорі засніжені піки висотою 5500 метрів. Внизу бушує знаменита річка Янцзи. Стежка всього кілька метрів шириною. А далі обрив. У деяких місцях обрив досягав глибини сотень метрів. Коли йдеш по такій стежці, переживаєш абсолютно нові відчуття.
Я займаюся спортом і досить непогано підготовлена фізично. Але ці підйоми далися мені непросто. В кінці дня мені знадобилося трохи більше години в тихій медитації, щоб просто прийти в себе. Ті з нас, хто не впорався з навантаженнями пересіли на мулів. Організатори, здається, передбачили все в цьому турі.
Ми ночували прямо в горах. У гестхаусі. Тут зірки розміром з вишню. Коли сідає сонце, температура повітря вмить падає на 15 градусів. Нас рятували електричні ковдри і щедра вечеря від місцевих жителів. Тоді мені здавалося, що ця проста їжа - найсмачніша на світі. Думаю, про китайську кухню я могла б написати окрему гастрономічну розповідь. За 10 днів я жодного разу не спробувала однакових страв.
Тут, у горах Піднебесної, я немов відкрила щось нове для себе. Ще ніколи в життія не була так розслаблена.
На самому початку цього чайного туру я трохи переживала, що ми їдемо цілою групою. Крім мене тут було 14 осіб. Хто будуть ці люди? Звідки вони? Чи буде мені з ними комфортно, адже я їх не знаю. Перші пару днів ми придивлялися один до одного. А потім моментально здружилися. Всі до єдиного. Ми були дійсно однією командою й прощалися, як рідні. Тепер у мене є нові друзі з Москви, Пітера, Ростова-на-дону, Новосибірська, Єкатеринбурга, Томська, Владивостока, Києва та Львова. Друзі, якщо хтось із вас прочитає мою розповідь, знайте, що я вас щиро полюбила.
Кожен день, для нас проводили чайні заняття. Зазвичай це відбувалося ввечері. Гіди ставили чайний піднос, піалки, чайники й заварювали для нас нові й нові сорти китайських чаїв. При цьому вони дуже докладно й з захопленням пояснювали тонкощі та особливості цієї сфери. В яких регіонах виростають ті чи інші сорти, як вони відрізняються за способами обробки, як оцінювати й розбиратися в якості того чи іншого сорту.
Коли я зрозуміла, що стільки інформації так просто не запам'ятати, я почала вести конспект. Зараз у мене цілий зошит чайних тонкощів. По поверненню всі мої знайомі стали вважати мене експертом в цій справі.
Ці заняття проводив Григорій Потьомкін - приголомшливо захоплена людина, яка, здається, знає про Китай все. Нашого другого гіда звали Ігор. Він розповідав нам про історію та культуру Китаю, підтверджуючи свої розповіді емоційними жестами і яскравою мімікою. Слухати цих хлопців було істинним задоволенням. Так що вийшло, що я не просто з'їздила в Китай, але забрала з собою велику кількість нових знань.
Передостанні дні ми провели в місті Ліцзян. Раніше я ніколи навіть не чула назву цього міста. А зараз мені навіть не віриться, що я так мало знала про Китай. Ліцзян - це відоме туристичне місце. Не дивно. Місто приголомшливе. Після всіх емоційних і фізичних навантажень тут ми провели два спокійних умиротворених дня. У прогулянках і спогляданні.
А в останній день ми дісталися до Кунмін. Кунмін - це столиця провінції. Тут знаходиться один з найбільших чайних ринків у світі. І майже цілий день ми купували все те, що пробували в ході нашого туру. Але тільки вибирали і торгувалися ми вже самостійно. Без допомоги гідів.
Я думала, я ніколи не вип'ю все те, що привезла з собою. Але, дивна річ, уже через кілька днів моя чайна валіза спорожніла. Я все роздала знайомим і друзям. Точніше сказати, все само роздалося.
Від цієї моєї першої й такої неймовірної поїздки в Китай залишився яскравий, приємний і довгий післясмак.
Ми дякуємо Марії Селезньовій за цікаву розповідь. В черговий раз переконуємося, що читачки tochka.net - найталановитіші та найкреативніші.
Якщо і вам є, що розповісти про свою подорож, то напишіть нам і, можливо, свою історію ви побачите наступною на нашому порталі.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (3)
Было бы еще очень интересно узнать кто организаторы, вдруг тоже захочется поехать в подобный тур))
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Да. Интересно путешествовать, когда едишь поглазеть не только на всем извесные туристические места. Представляю сколько впечатлений получено!
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Согласна с вами!
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Это мой любимый вид путешествия - погрузиться в культуры страны по полной программе))