"Ми повинні зберігати українську культуру": Іван Гаврон про гуцульські традиції та туризм

У кінці липня на Прикарпатті пройшов XXV ювілейний Міжнародний гуцульський фестиваль. Організатори заходу взяли за мету популяризувати українську культуру, з чим чудово впоралися: відвідувачі фестивалю могли насолодитися колоритною атмосферою, скуштувати справжні гуцульські страви та дізнатися більше про давні традиції та звичаї.

Нам вдалося поспілкуватися з координатором заходу - власником одного з найбільших і найпопулярніших SPA-готелів у Карпатах Romantik Spa Hotel Іваном Гавроном. Він не тільки розповів про яскраві гуцульські традиції, а й вразив інформацією про те, наскільки іноземні туристи цікавляться Україною, та поділився своїм баченням стосовно того, як необхідно розвивати туризм у країні.

Вас знають не просто як власника готелю, але й як душу Яремче в цілому. Ви організатор і координатор тутешніх Winter Romantik Fest та Міжнародного гуцульського фестивалю. В чому секрет? Де знаходите час, ідеї, сили не просто займатися бізнесом, а ще й підтримувати та популяризувати гуцульські традиції?

Ще Шептицький казав одну дуже цікаву річ: "Найбільша проблема українців – те, що вони погано самоорганізовані". А це важливо. Треба це зрозуміти та фразу цю запам’ятати. Вона мені закарбувалася дуже давно в пам’яті, я нею керуюся. Можу з впевненістю сказати: якщо людина правильно себе зорганізує, то у неї вистачає часу не тільки на якісну працю, організацію різних заходів, але й на риболовлю, полювання та все інше. Мені вистачає часу і друзів зустрічати, і за кордон до них їздити. Крім того, я організовую дружні виїзди, наприклад, на полювання. Це все – завдяки самоорганізації.

Ще одна цікава фраза є в одного з викладачів Гарварду: "Зумійте роботу організувати так, щоб двері у ваш кабінет завжди були відчинені, але при цьому, щоб туди не було потреби заходити". Я стараюся працювати за цим принципом, навіть зумів зорганізувати все так, що в кабінеті буваю дуже мало – складаю план завтрашнього дня, роздаю завдання, а наради закінчую за 5 хвилин. У мене дуже одержима команда, всі люди такі, якими я можу пишатися. З цими людьми можна край боронити. Я зумів навчити своїх працівників бути самоорганізованими.

Гуцульщина – це особливий світ, сповнений самобутнім колоритом. Які особливості та традиції ви вважаєте найяскравішими?

У нас дуже багато залишилося та закарбувалося складових язичницької культури. Ці елементи завжди будуть мати місце в нашій культурі, вони передаються з покоління у покоління. До прикладу, в кожній сім’ї є вишиванка, гуцульський стрій… Окрім того, у хатах є вишивані подушки, вишивані рушники, серветки на столі. У кожній хаті – дуже багато вишивки. Це все підкреслює святковість.

Ні один гуцул не піде до церкви в свято, не одягнувши гуцульського вбрання. Ми всі повинні надавати цьому велике значення та зберігати нашу українську культуру.

Дійсно, на Міжнародному гуцульському фестивалі практично не зустрічалися люди, не одягнені у вишиванки та інший колоритний одяг. А наскільки часто місцеві мешканці ходять у ньому в повсякденному житті?

Щодня люди ходять у звичайному одязі, це нормально. За винятком тих робочих місць, де треба бути у вишиванках. У нас є багато різних закладів громадського харчування, де гуцульський одяг – спеціальна форма, з його допомогою доносять колорит. Так само й у Австрії: в ресторанах, які популяризують етнопродукт, також працівники ходять у своєму національному одязі. У них теж є елемент вишивки – і в чоловічому, і в жіночому одязі, і навіть у взутті. Наші культури частково переплелися – щось ми у них запозичили, щось вони у нас. У таких випадках носять національний одяг як робочий. А щоденно люди ходять, як у всій Європі, різноманітно одягнені. І це нормально.

Незважаючи на це, у кожній сім’ї є речі, які є святими. Це вишивана сорочка мами, вишивана сорочка батька, вишивана сорочка діда, прадіда… Є речі, які переходять з покоління в покоління. Я, наприклад, виріс не в гуцульській сім’ї, але у мене є мисливський светр батька. Він був з дірками, ще коли батько в ньому ходив, бо той вважав його фартовим. Тато завжди брав його з собою і я тепер роблю те ж саме. У светрі гаряче, я його не одягаю – ношу в рюкзаку. На фізико-математичному рівні доведено, що одяг зберігає та передає енергетику. Цей светр, наприклад, зберігає енергетику всіх наших вдалих мисливських і рибальських виїздів – він справді приносить вдачу.

У моїй колекції є вишиванка, яку вишила мені мама. Є вишиванка, яку вишила теща. Є ті, які я сам собі придбав, та ті, які подарували друзі та мої працівники. На кожне свято я можу одягати різну вишиванку.

Чи часто на Прикарпатті дотримуються гуцульських традицій при святкуванні весілля?

Гуцульські весілля – це традиція. Вони проводяться у кожному селі. Вони всі з деревцем, всі з короваєм… Вони мають дрібні відмінності у селах, але куди б ви не приїхали на весілля, ви побачите традиційну церемонію. Побачите запальні танці, аркан, танець молодих. Можете не сумніватися у цьому.

Не меншої уваги заслуговує і традиційна гуцульська кухня. Які страви та напої, на вашу думку, обов’язково повинна спробувати кожна людина, яка потрапляє у карпатський регіон?

На перше місце поставлю бринзу. Вона давала можливість гуцулу пережити зиму. По сьогоднішній день збереглася традиція віддавати корів і овець на полонину за 50% виготовленого сиру та бринзи, тому що бринзу з сиром набивають у бочівочки та вона довго зберігається. Завдяки цьому продукту навіть при найсуровіших зимах, коли не можеш вийти з хати, гуцульська сім’я переживає зиму. У тій бринзі є вітаміни, кальцій.

З самих тільки грибів можна назвати безліч страв: гриби в сметані, гриби смажені без сметани, гриби в сирно-сметанному соусі, деруни з грибами, голубці з грибами… Гриби всюди. Гриби ми маємо найкращі, вони у нас безцінні та мають особливий смак. Гриб з соснового лісу навіть пахне по-іншому, він весь в соку, не є сухим. Смакові властивості теж неймовірні.

Далі – бануш з бринзою, з шкварками. Форель наша гірська.

Не обходиться і без наших дерунів. Вони тут найкращі. Тут найбільш хрустка картопля виростає. Дуже часто говорять, мовляв, навіщо гуцули садять в горах картоплю? Однак, коли до мене приїжджають поляки чи німці, перше, що вони їдять, при чому по 5-10 днів, - деруни! Вони у них апріорі й не можуть бути такими – картопля у них пливе. А наша, гуцульська, не розпливається, у ній мало води. Вона гарно смажиться, деруни рум’яні, хрусткі, класні. З їхньої картоплі, на жаль, такого не вийде. Мені друзі часто телефонують і питають рецепт, а потім кажуть, що все одно такий смак не вийшов.

Як часто в Яремче приїздять іноземні туристи?

Дуже часто. Тільки за останній тиждень у мене були гості з Італії та Австрії. Ми часто їздимо на різні виставки, буваємо на виставках у Європі. Навіть у Пекіні були на виставці туристичній. Нашим краєм цікавляться та з великим задоволенням їдуть сюди. Нещодавно виїхала група з Австрії – були дуже задоволені, дякували всьому персоналу, поварам.

Лишили, до речі, немаленькі чайові. У Європі взагалі прийнято залишати пристойні чайові, у нас ця культура ще не настільки розвинена. Часто люди ставлять запитання: "Навіщо чайові, якщо ти платиш хорошу зарплату?". Звичайно, що хорошу, але ж чайові – це додатковий стимул до роботи. Коли працівники бачать, що ще хтось особисто їхню роботу підкреслює та щиро дякує, то їм хочеться ще більше та краще працювати. До речі, найбільші чайові залишають американці.

Ми часто обмінюємося досвідом з іноземцями. За кордоном я часто розповідаю про Україну, потім до мене приїздять в гості. У мене є італієць, разом з яким ми під час кожного його приїзду щось готуємо на кухні. Він мене навчив готувати болоньєзе та дораду. Здавалося б, що там робити. Але є певні секрети, які працюють. Коли ти щирий і люди щирі по відношенню до тебе, тоді багаж знань за плечима стає з кожним днем все більшим і ціннішим.

Ви ж у відповідь навчили італійця готувати бануш?

Звичайно! Одного разу вранці ми прокинулися, поснідали, розговорилися та він каже: "Ось би зараз купити такого старого півня, щоб мав пару років, був такий жиловий…". Мені довелося об’їхати 2-3 села, щоб знайти такого півня та ще й вговорити жінку, щоб вона його продала… Коли приїхав, ми того півня обскубли та варили з нього бульйон для італійського супу. Потім ми готували бануш. Між іншим, у них є схожі страви, однак варяться по-іншому. До речі, у нас в кожному селі по-іншому варять бануш. В одному – додають до нього масла, у іншому – варять тільки на кислих вершках. Я варю його на солодких вершках без жодної краплі води. Важлива свіжість крупи – якщо кукурудза не свіжомелена, то ви вже бануша хорошого не зварите. Правильне помішування бануша – це теж дуже важливо.

Чи відчувається в останні роки особливий інтерес до українських традицій? Якщо так, то від самих українців чи все ж іноземців?

Усі без винятку проявляють велику зацікавленість. Навіть люди з Івано-Франківська, які приїжджають в Яремче. Підростає нове покоління. Ще вчора ці діти до нас не їздили, а вже сьогодні – приїхали у табір, а завтра – уже дорослими приїжджають відпочивати. Ми повинні пам’ятати про молоде покоління. Молодь буде активною та любити все своє, коли вона змалку буде проходити ці щаблі один за другим. Тоді вона буде нарощувати любов до всього українського.

Чи згодні ви з тим, що серед українців з’явилася тенденція більше довіряти іноземним готелям, аніж своїм?

Ми маємо зараз першу хвилю свободи. Тільки свобода – це ще не все. Вона повинна обов’язково бути контрольованою, особливо, на перших порах. Це не означає, що потрібно обмежувати людей. Просто у такий час треба популяризувати якомога більше свого. Зараз нам треба особливо презентувати свій край та туризм. Кожна людина має можливість вільно поїхати за кордон. Раніше були перешкоди, візи. Зараз складнощів немає. Це нам принесе дуже позитивний як в економічному, так і в культурному плані результат. Люди поїдуть, подивляться на це все, привезуть частинку тої культури сюди… Навіть заробітчани заллють гроші в нашу економіку та вони будуть йти нам на користь. Ми зараз це недооцінюємо, ми повинні це оцінити правильно як плюси.

Є і мінуси, звичайно. Саме в цей час деякі галузі виробництва страждають, не вистачає працівників. Над цим питанням треба працювати – ми повинні вирівнятися хоча би з сусідніми державами у зарплатних проектах. Без зміни зарплатних проектів ми не зможемо утримувати якісного працівника, який повинен отримувати якісну зарплату. Це одна із основних засад. Наступна – ми повинні дати якісний сервіс. Люди їдуть туди, вони отримують там якісний сервіс, а потім скажуть: "Та ні, нема чого відпочивати в Україні, бо тут поганий сервіс". Ні! Ми повинні у цей час піднатужитися, максимально розправити груди та зробити щось дійсно неймовірне для нашого відпочиваючого, додати додаткових компліментів, носити нашого гостя на руках для того, щоб він залишився в Україні. Для того, щоб він був закоханий у наш відпочинок.

Як вам вдається приваблювати та втримувати відвідувачів?

Я стараюся йти в ногу з європейським відпочинком, а то й давати ще більше, ніж дають в Європі. Можу з впевненістю сказати: в Україні якісний відпочинок має місце, він затребуваний. Наші гості вибагливі, вони хочуть ще більше, ще краще, що ми і робимо – постійно покращуємо роботу.

У яких ще місцях ви би порадили обов’язково побувати людям, які збираються у карпатський регіон?

Приїжджайте в Яремчанський район хоч з палаткою. Починайте подорожувати! Якщо немає багато грошей, починайте їздити з палаткою. Коли я починав кататися на лижах, з 12 років, я в тата просив один карбованець. Потім, коли я зрозумів, що мені треба більше, я колядував і збирав гроші на сезон. Щедрував, засівав, бо мені треба було купити новий одяг, нове взуття, новий рюкзак для лиж… Починайте з палатки.

Починайте з чогось малого, але не залишайтеся пасивними! Будьте активними людьми і коли ви здобудете цю гармонію з природою, з потічком, з поляною гарною, коли підніметеся на полонину і зможете полежати посеред вівець і кіз, ви зрозумієте, що знаходитеся все одно що в раю, що рай є і на землі. Тоді ви значно більше будете цінувати життя, будете краще організовувати свій робочий день для того, щоб здобути додатковий ступінь свободи.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: