Незвідана Грузія: мандрівка в дикі гори Тушеті

Тушини радо приймуть гостей, розкажуть про гірські закони та пригостять овечим сиром.

Грузія - країна унікальна: тут є стільки таємничих і невідомих любителям подорожей місць, що вивчати цей край можна довго, щоразу розпалюючи свій інтерес.

Тушеті - найнижчі гори у Грузії, проте їх справедливо вважають найбільш дикими. Місцеве населення - "грузинські індЕйци", як вони себе називають - аналог наших гуцулів. Як свого часу до них не міг дістатись ворог, так сьогодні до багатьох селищ не дісталися автодороги й електрика. Як і сто років тому, там вечеряють при гасових лампах, печуть хліб, радіють гостям, збивають сир і масло у діжках, джипи-всюдиходи заміняють кіньми, а ще варять незрівнянне живе пиво.

Будинки тушини зводять із плаского каменю-сланцю без розчину. Серце світу охороняють дозорні вежі, покликані захищати селища від ворога (здебільшого ворогами ставали чеченці та дагестанці, їхніх же майстрів запрошували для будівлі оборонних веж). Жодна деталь не виказує ХХІ століття.

Гори Тушеті - гостинність і фантасмагоричні краєвиди

Із 2003 року Тушеті здобули статус «Національного парку», і вже на диких стежинах трапляються англомовні вказівники з назвами селищ і позначками «Hotel». Утім, готелі в горах Грузії - зайва річ. По-перше, тут вас виручать намети, по-друге - легендарна гостинність місцевих мешканців, для яких гості - це свято.

Їдемо від Тбілісі, через Алавані й Телаві. До Алавані - маршруткою, звідти найнятим авто до Телаві, а там - на джипах-всюдиходах у гори. Нас семеро відчайдушних, один із нас - хлопець, який уже кілька років живе в Грузії, він же - автор маршруту - 170 кілометрів, розтягнутих на 6 днів. Тоді як туристичні компанії пропонують «дитячі» триденні маршрути завдовжки 36 кілометрів!

Тушеті
© flickr.com
Від виду гір під час підйому на перевал буквально перехоплює подих. Усі ми прекрасно знали, якими бувають скелі та пагорби, але фантасмагоричні картини, побачені з вікна авто, не вписуються в рамки звичного сприйняття.

Проминаємо Обано-Ставі - "Банний перевал" у перекладі. Тут будують справжнісіньку лазню, то ж десь за рік, спускаючись із гір, тут можна буде змити пил доріг. Кожні десять метрів траплялися маленькі заіржавілі хрести - згадки про тих, хто загинув на перевалі. Гостинні водії, піднявши нас на гору, влаштували нашвидкуруч пікнік із сиру, лавашу, м'яса та чачі. "А які тут водяться дикі звірі?" - "Тушини, алаванці, грузини...". Потім нам побажали щасливої подорожі, і ми вирушили.

Життя тушинів - вівчарство та язичництво

У горах інше усе - від повітря до поведінки людей. Тут панують геть інші категорії та взаємини людини зі світом. При підйомі різко падає тиск і вимикається зображення. Втішало те, що померти серед такої краси і безмежжя не страшно.

Овечі стежки на другий день виводять до біни - чабанської стоянки-халабуди, де літують вівчарі.

Вівчарство - одне із найдавніших ремесел (і мистецтв) гірського населення. А ще це найповажніше ремесло: вважалося, що в чабани потрапляють справжні чоловіки. Адже давні пастухи мусили не лише дбати за худобу, а й вміти її захищати від частих набігів сусідів, то ж бути пастухом - означало бути воїном.

Жінкам, до речі, в біни заходити не дозволяється. Щоправда, туристів цей закон оминає. Пастухам, власникам півторатисячних отар, нелегко: за день кожному доводиться доїти овець до 400 разів, руки грубішають, нігті злазять.

Тут же виготовляють сир на продаж. Миттю накривається імпровізований стіл, нас частують у кращих традиціях.

При нас чавлять білу масу, що згодом стане славетним овечим сиром. Допомагає хлопчина літ дванадцяти: чабанське мистецтво традиційно передається від батька до сина, хоча зараз батьки мріють про навчання та кращу долю для дітей, але в гори хлопців усе-таки беруть.

Тушини, хоч і прийняли хрещення, зберігають вірність язичництву. Тут досі приносять тваринні пожертви та вшановують Сонце. А на священних місцях, призначених для варіння пива, жінкам заборонено лежати. Про це ми дізнались, необачно відкинувшись на наплічники під час перебування у селі Ілурта. Щоправда, вказавши нам на порушення, сердечні мешканці одразу ж запросили нас на каву з пирогами.

Тушеті
© Олена Максименко
Коли ми вирушаємо далі, відпочивши та підкріпившись у чабанів, господарі наздоганяють нас верхи, вантажать наші речі на коней і проводжають до сусіднього села.

Село Омало - перші ознаки цивілізації

Перевал Накайчо - це справжнє випробування на міцність. Фізичні навантаження виснажували, але очищували та перероджували. Гори були різними - то загрозливо-гострими, то як вигнуті спини кішки, по яких ковзали тіні хмар і хижих птиць. Спека змінювалась холодом. Ми поспіхом натягали на себе весь наявний одяг.

Надвечір ми спустились на берег головної тушинської ріки Алазані та попросились на ночівлю у село Парсма до друзів нашого провідника. Смажена картопля, ліжка в кімнаті - здається, в Тушеті ми забули, що це таке.

Наступного дня робимо ривок на 60 км і опиняємось в селі Омало, що вважається центром Тушеті.

Тут, на відміну від попередніх населених пунктів, є світло, траса, мобільний зв'язок, магазин і готель, звідси вже можна замовити авто. На відміну від чабанських бін, у селі Омало гості - не рідкість.

Наша подорож закінчилася на тому ж перевалі, де нас висадили на початку переходу. На джипі всі благополучно спустились на рівнину, звідтіль на таксі - до Тбілісі, а ще за день - додому. Але ми не повернулися такими, як були раніше - "ми", наші скинуті шкіри, лишилися десь на перевалах, замість нас повернувся хтось інший. Можливо, трохи мудріший. Чи, навпаки, безумніший.

Також читайте про те, що потрібно обов'язково побачити в Південно-Моравському краї в Чехії.

За матеріалами: tochka.net версія для друку

Які місця ви б порадили побачити в Грузії?

Відповісти

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Коментарі (11)

символів 999
  • Гість 3 роки тому

    Нешановне видання. Мало того, що ви не заплатили авторці гонорар, так ще і мали нахабність ставити на її фото свої копірайти! Сором і ганьба.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 3 роки тому

    Читаю это всё и плохо верится. Неужели это те же грузины которые напали на Осетию?

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 3 роки тому

    Тушети-это чудо,3 месяца отдыхала там прошлым летом, и в этом году ездила. 4 стороны Тушети:Гомецари,Пирикити,Цовамта,Ч агмамта. Сёла очень красивые,а природа, воздух не описать словами, надо всё увидеть своими глазами.Побыв хоть разок,потом туда тянет как магнит.Горжусь,что мои предки ТУШИНЦЫ.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Грузинка 5 років тому

    Грузия-страна орлиных гнезд, седых вершин...

    Прокоментувати Мені подобається
  • Грузия 5 років тому

    Последнее фото - это Мцхета, собор Светицховели, а на заднем фоне, на горе, виднеется храм Джвари. Приехала в Грузию весной 2010 года и...... оставила там свое сердце! За год побывала там 4 раза и уже планирую следующую поездку. Очень красивая страна, сказочно красивая! И люди - добрые, гостеприимные и немного наивные, как дети :)) И грузинская кухня! Там так все вкусно, что при воспоминании слюнки текут! Между прочим, грузинская кухня в Грузии и грузинская кухня в киевских ресторанах (хороших и дорогих) - две большие разницы! До тех пор, пока вы не попробуете грузинскую кухню непосредственно в Грузии - считайте, что кроме названий блюд, вы больше ничего о ней не знаете!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 6 років тому

    кахети

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 6 років тому

    Грузины очень гостеприимны. А Грузия очень красивая страна.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 6 років тому

    Какая красота! Такие колоритные фотографии, что просто дух захватывает!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Олена 6 років тому

    моя мечта- увидеть Грузию!

    Прокоментувати Мені подобається
    • ОРЕЛ 6 років тому

      Пришлось побывать в Омало в далеком 1966 году.Горные картины,горный воздух,местный ячменный хлеб;я сам молодой,красивый и высокий.Это не забывается!
      Электричества не было,летом работал временный аэродром(точнее,вертолетная площадка),с которой мы,вертолетчики(Ми-4) перевозили тюки спрессованной овечьей шерсти из Омало в Телави(летом стада овец пасутся на горных пастбищах,а в начале осени эти стада пергоняют вниз,на равнину ,и Омало было место их массовой стрижки).Вонь неимоверная!
      Кстати,фильм "Мимино" снимался в Омало.
      Собор на фото-это не в Омало.Это-подтасовка.Это из другой"оперы".
      Хотя,если говорить откровенно,то Омало это глухое,богом забытое село( в 50 домов с населением 200-250 человек),с которым с наступлением зимы прекращается всякая транспортная связь с Телави до весны.
      Но,все равно,щемит от воспоминаний...

      Прокоментувати Мені подобається

Ще на tochka.net

Новини партнерів

Слідкуй за нами в соціальних мережах

Новини tochka.net

Новини партнерів

Must read

інформація